Стефаник Ю., Савків Б.: Емануїл Богданович Чекалюк (1909–1990)

11.03.2015

Стефаник Ю., Савків Б.: Емануїл Богданович Чекалюк (1909–1990)

Стефаник Ю., Савків Б.

Емануїл Богданович Чекалюк (1909–1990)

Емануїл Богданович Чекалюк народився 6 травня 1909 року в с. Гніздичів Жидачівського району в Галичині в родині священника.

У 1938 році закінчив механічний факультет Львівської політехніки. Спочатку працював електромонтером Калуської міської електромережі, а згодом інженером-конструктором фабрики електроприладів у м. Варшава. Після окупації Польщі в 1939 р. працював старшим енергетиком на Калуському калійному комбінаті.

Починаючи від 1940 року, розпочинається робота Емануїла Богдановича у нафтовій промисловості, яка тривала до кінця його життя. Спочатку працював на посаді головного механіка нафтопромислу № 6 (с. Ріпне) Укрнафтокомбінату.

Під час німецької окупації продовжував працювати на тому ж промислі завідувачем мехмайстернями, звідти переведений у 1943 р. креслярем на Дрогобицький нафтоперегінний завод і в 1944 р. на нафтоперегінний завод до м. Горлиця (Лемківщина, зараз в складі Польщі). Після цього німецькі окупанти його примусово перевезли до Вроцлава, де він працював чорноробом в концтаборі «Бреслау».

У 1945 р. знову повертається в Ріпне, де працює протягом 1945–1948 рр. старшим геологом, в 1948–1950 – головним інженером, а в 1950–1951 рр. директором укрупненого нафтопромислу № 6 об’єднання «Укрнафта».

Наукова діяльність Емануїла Богдановича розпочалась з 1951 року спершу на посаді старшого інженера у Центральній науково-дослідній лабораторії ( ЦНДЛ ) об’єднання «Укрнафта», розташованій тоді в м. Бориславі. Тут він працював над вирішенням проблеми нафтовіддачі пласта, займався дослідженням нафтових свердловин, став піонером впровадження в нафтовій промисловості Прикарпаття гідравлічного розриву пласта.

Саме завдяки активній науковій діяльності Емануїла Богдановича в роботі ЦНДЛ, високому рівню виконаних робіт, який став зразком якості у прикладній, безпосередньо пов’язаній з виробництвом, галузевій науці, ця установа поступово виростає до рівня регіональних нафтогазових інститутів. Вона успішно конкурує з регіональними інститутами як за якістю та широтою виконуваних робіт, так і рівнем та обсягом підготовки наукових кадрів, що сприяло перетворенню установи у справжній, повнокровний науково–дослідний інститут.

Одночасно від червня 1953 року до кінця 1955 року Емануїл Богданович за сумісництвом працює молодшим науковим співробітником ВНДГРІ ( м. Львів ). У 1956 р. він переїжджає до Львова на посаду завідувача відділу дослідження розвідувальних свердловин. Протягом 1958–1963 рр. працював на посаді завідувача лабораторії пластових нафт в УкрНДГРІ.

Виконані в ці роки науково-дослідні роботи дали змогу успішно захистити в 1957 р кандидатську дисертацію на тему «Нестаціонарні явища припливу однорідної рідини з пористого середовища» у Львівському політехнічному інституті, а 1963 р. докторську дисертацію на тему «Деякі термодинамічні явища у пористому середовищі та шляхи їх використання у нафтовій промисловості» у Всесоюзному науково-дослідному нафтовому інституті у Москві.

В 1963–1964 рр. продовжує працювати в УкрНДГРІ, займаючи посаду завідувача відділу випробування розвідувальних свердловин.

В 1964 р. Емануїл Богданович Чекалюк обирається на посаду керівника відділу проблем глибинних вуглеводнів за результатами конкурсу в Інститут геології і геохімії горючих копалин Академії наук України. У цьому інституті він працював послідовно також на посадах завідувача відділу проблем геотехнології горючих копалин в 1985–1987 рр. та головного наукового співробітника в 1987–1990 рр.

Робота Б. Чекалюка у провідному академічному інституті України стала апогеєм наукової діяльності визначного вченого світового рівня. Але в умовах тогочасної тоталітарної системи через соціальне походження вченого його не призначали на більш значущі посади, не довіряли очолити академічний інститут. Та зроблений ним внесок в українську та світову нафтогазову науку є по суті неоціненним! Помер Емануїл Богданович на робочому місці 5 січня 1990 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Розглянемо важливі напрями непересічного наукового доробку вченого.

Внесок у створення підземної нафтогазової гідравліки та започаткування підземної нафтогазової термодинаміки

Перша наукова стаття Е. Б. Чекалюка «Rownania glosnika» з тематики, отриманої в політехніці електротехнічної спеціальності, надрукована в 1938 р. у польському журналі «Przeglad elektrotechniczny». Подальше спрямування тематики наукових досліджень та статей визначене його приналежністю до нафтогазової промисловості України.

Працюючи ще на виробництві, Емануїл Богданович заявив себе як першорядний науковець, опублікувавши протягом 1947–1948 рр. 5 наукових статей у провідному науково–технічному журналі «Нефтяное хозяйство», присвячених проблемам підземної нафтогазової динаміки, дослідження нафтових свердловин, фізики пласта; на них з’явились посилання у першому популярному післявоєнному підручнику В. М. Щелкачова та Б. Б. Лапука «Подземная гидравлика» ( Москва, 1949 р.). У цей же час ним зроблено перші два винаходи із зазначеної тематики, підтверджені авторськими свідоцтвами.

Продовжуючи дослідження в наукових установах, вчений розробив нові методи п’єзометричних, термодинамічних, термометричних досліджень свердловин та пластів. У збірниках праць УкрНДІГРІ, науково–виробничому журналі «Нефтяная и газовая промышленность», провідних московських науково–виробничих журналах та збірниках наукових праць регулярно публікуються його статті, присвячені промисловому досвіду дослідження свердловин, визначенню фізичних параметрів пласта за промисловими даними, вибору розрахункових формул для визначення фізичних параметрів газового пласта за наростанням тиску в зупиненій свердловині тощо. Особливу увагу заслуговує інтегральний метод визначення проникності пласта, розроблений під його керівництвом в інституті, названий ним методом УкрНДГРІ, який є одним з найдосконаліших у галузі.

Емануїл Богданович є керівником опрацювання та співавтором відомої «Інструкції з гідродинамічних досліджень нафтових та газових покладів» (1961 рік), що стала помітним явищем серед посібників такого типу. Під час її складання були переглянуті раніше видані положення та інструкції Міннафтопрому та Головгазу СРСР, використані нові теоретичні розробки та узагальнено багаторічний практичний досвід дослідження нафтових і газових свердловин в Україні. В результаті цього було введено низку нових положень щодо промислових спостережень і методів обробки даних.

В 1961 році вийшла також перша монографія Е. Б. Чекалюка «Основы пьезометрии залежей нефти и газа». В ній розглянуто нові методи вивчення родовищ нафти і газу на основі даних промислових спостережень, наведено аналітичні залежності між розрахунковими і вимірюваними параметрами покладів, описано способи обробки промислових даних і техніку глибинних вимірювань.

Збагативши новими досягненнями українську та світову підземну нафтогазову гідродинаміку, працюючи в Інституті геології та геохімії горючих копалин, Е. Б. Чекалюк по суті створює і нову дисципліну – підземну нафтогазову термодинаміку. Опублікована ним в 1965 році «Термодинамика нефтяного пласта», за свідченням його учня В. Ю. Карачинського, була першою у світі монографією з названого розділу науки. До речі, другою була опублікована тим же В. Ю.Карачинським у 1975 році книга «Методы геотермодинамики залежей нефти и газа», що являла собою частину – продовження підготовленої автором під керівництвом Е. Б. Чекалюка кандидатської дисертації «Вопросы фильтрации и теплопереноса в естественном пласте».

У монографії «Термодинамика нефтяного пласта» вчений розглядає теплові явища в пористому середовищі, зокрема взаємозв’язок між полями температур і тисків у нафтовому і газовому пластах, температурні режими у стовбурах діючих свердловин, теплові потоки в земній корі, та вказує шляхи практичного використання встановлених закономірностей у дослідженні свердловин, розробці нафтових та газових родовищ, а також як геолого–пошукові ознаки у розвідуванні родовищ вуглеводнів.

Серед інших практичних зацікавлень загально відома плідна праця Е Б. Чекалюка у царині практичних пошуків нафти і газу. Особливого значення заслуговує його монографія «Полевая геотермическая съемка» (1974 р.). В ній на основі аналітичного вивчення і польових спостережень температурного поля разом з учнями І. М. Федорцовим та В. Г. Осадчим вчений показав можливість елімінації сезонних температурних коливань та отримання в польових умовах температурних карт, які містять інформацію про глибинне температурне поле Землі. В ній розглядаються також теоретичні питання геотермічного знімання, методика польових вимірів, описуються вимірювальна апаратура, методика побудови температурних карт та основи їхньої геологічної інтерпретації. Наводяться деякі результати , отримані у процесі дослідних польових геотермічних робіт. Ця праця стала підґрунтям для розробки методики морського геотермічного знімання з метою пошуків нафти і газу, особливо актуальної для нашої країни за сучасних умов.

Внесок у розробку нафтових та газових родовищ та експлуатацію свердловин

Протягом багаторічної праці в нафтогазовій галузі Е. Б. Чекалюком зроблено вагомий внесок також в царині розробки нафтових, газових та газоконденсатних родовищ, експлуатації свердловин. Вони теж відзначаються великим розмаїттям тематики та всеосяжністю розглянутих питань.

Вище зазначалось про ініціативу інженера у впровадженні в Україні перших гідророзривів пластів (ГРП) у нафтових свердловинах, до чого Емануїл Богданович підійшов по-науковому, насамперед особливу увагу приділивши вивченню механізму ГРП і дійшовши до висновку, що наслідком операції з ГРП є утворення в гірських породах вертикальних, а не горизонтальних тріщин, як це вважалося раніше. На результатах аналізу перших проведених операцій Е. Б. Чекалюком перевірено запропоноване ним диференціальне рівняння напруженого стану плоскорадіального пласта для неусталеного стану, що виникає під час гідророзриву пласта з короткочасним нагнітанням рідини. Він також обґрунтував доцільність проведення в умовах великої товщини продуктивної товщі багатократних селективних ГРП, а для ізоляції об’єкта селективної дії від інших інтервалів перфорації запропонував використати розроблений ним спеціальний пакер.

У липні 1955 р. Емануїл Богданович представив розроблену інструкцію з проведення ГРП, а до кінця цього року – науковий звіт, в якому вперше запропонував своє бачення механізму ГРП на основі теорії пружності.

Помітним внеском талановитого вченого у розробку нафтогазових родовищ є його постійна увага до питань раціональної розробки нафтових родовищ прикарпатського типу. Вона почалася з аналізу розробки Бориславського пісковика та складання попередньої схеми заводнення цього горизонту. Заслуговують на увагу також обґрунтування вченого про раціональний рівень видобування нафти з родовищ Дніпровсько-Донецької западини, раціональні відбори нафти із свердловин нових родовищ, що вводилися в розробку, міркування щодо розробки водоплаваючих нафтових покладів.

Серед різноманітних виконаних вченим досліджень в царині розробки родовищ вуглеводнів та експлуатації нафтових та газових свердловин особливе місце посідає видана спільно з К. О. Огановим в 1979 р. монографія «Тепловые методы повышения отдачи нефтяных залежей». В роботі узагальнені результати теоретичних , лабораторних і дослідно-промислових робіт у галузі нової технології видобування нафти з використанням теплових методів, які сприяють розчиненню нафти (перегрітої води і вологи пари), обумовлюючи максимальну нафтовіддачу, а також процесів підземного горіння та методів багатократного використання запасів тепла, нагромадженого у привибійній зоні пласта, що забезпечують високу рентабельність процесу. В ній також наведені розрахункові схеми та довідкові дані, необхідні для проектування та аналізу розробки нафтових родовищ за новою технологією.

На тлі широко розповсюджених у світовій практиці теплових методів розробки нафтових родовищ раціональним використанням теплової енергії та ощадливістю виділяється метод, запропонований та впроваджений на початку 50-х років минулого століття Е. Б. Чекалюком разом із К. О. Огановим та О. М. Снарським,. Розроблений та вперше у світовій практиці перевірений в умовах ямненського горизонту Урицького родовища спосіб дії високотемпературними облямівками, з пересуванням їх водою, увінчався успіхом. Його як основу паротеплового впливу (ПТВ) у поєднанні із заводненням визнано найбільш підготовленим і екологічно чистим.

Після першої перевірки способу на Урицькому родовищі цей процес у більшому обсязі було здійснено на ямненському горизонті ділянки МЕП Бориславського родовища, розташованого на глибині 450–500 м, що визначило шляхи подальшого удосконалення способу. Послідовниками та колегами вченого в НГВУ «Бориславнафта» в 1971 – 1990 рр. впроваджено технологію на ділянці площею 16 га. Варто нагадати, що завдяки тривалій експлуатації на початок впровадження процесу ямненський горизонт виявився енергетично дуже виснаженим. Завдяки способу ПТВ видобуток нафти на ділянці збільшився, і за період процесу було видобуто 92 тис т додаткової нафти замість 47 тис т за проектом, коефіцієнт нафтовіддачі доведено від 0,44 до 0,67т.

Другий ефективний процес проведено в дуже складних умовах неоднорідності стрийських відкладів ділянки Міріам Бориславського родовища на глибини 400–500 м. Ці відклади за геологічною будовою і колекторськими властивостями є аналогом менілітових відкладів великих родовищ Прикарпаття. За час проведення процесу ПТВ (1977- 1995 рр.) було видобуто 70 тис т додаткової нафти, коефіцієнт нафтовіддачі було доведено від 0,26 до 0,51. Основний приріст видобутку нафти отримано на початку пересування високотемпературних облямівок ненагрітою водою. Якщо за 33 роки розробки стрийських відкладів на режими виснаження , а також з застосуванням заводнення було видобуто 52,7 тис т нафти, то за 16 років процесу ПТВ було вилучено 76,3 тис т (з них додаткової – 70 тис т нафти).

Теоретичними та лабораторними дослідженнями Е. Б. Чекалюка (разом з Ю. Г. Філясом) та експериментальними дослідами К. О. Оганова та С. О. Мазки стосовно використання води з високими термодинамічними параметрами для підвищення нафтовилучення покладів було виявлено і встановлено зону температур і тисків, в яких відбувається повне взаємозмішування води і нафти.

Великим обсягом досліджень на моделях порового середовища пісковику встановлено, що вода з температурою 3000 С і тиском 18 МПа взаємозмішується з нафтою незалежно від в’язкісної характеристики останньої. За результатами цих досліджень запропоновано і розроблено новий спосіб підвищення нафтовилучення – вплив на пластову систему водою з високими термодинамічними параметрами, а також можливість визначити глибину пласта, на якому можна застосувати спосіб – вона має бути нижча за 1500– 1800 м, де вода діятиме в рідкому стані.

Перший дослідно–промисловий експеримент за цим способом було розпочато на нагнітальній свердловині № 200 на горизонт Пз Гнідинцівського родовища на глибині 1800 м. Варто зазначити, що у видобувній свердловині №56, розташованій на віддалі 200 м від нагнітальної, в 1984 - 1986 рр. дебіт нафти збільшився з 1,53 до 7,85 т на добу і за 3 роки додатково видобуто 4442 т нафти, а в св. №54, розташованій на віддалі 300 м від нагнітальної, дебіт нафти збільшився з 10,5 до 14,3 т/добу і було додатково видобуто 2857 т нафти.

Заслуговує на увагу і вагомий внесок вченого в розробку газових родовищ. Він – один з авторів підрахунку запасів газу по унікальному Шебелинському газоконденсатному родовищу, що стало підґрунтям для опрацювання технологічного проекту його розробки. Вище відзначалась причетність вченого до питання дослідження газових свердловин.

Дослідження мінерального походження нафти та формування вуглеводневих покладів

Винятково плідними були дослідження Е. Б. Чекалюка в царині походження нафти, виконані ним в Інституті геології та геохімії горючих копалин. Найповніше вони відображені в монографіях «Нефть верхней мантии Земли» (1967 р.) и «Термодинамические основы теории минрерального происхождения нефти» (1971 р.) та частково в «Термодинамика нефтяного пласта» ( наближення , 1965 р.) і «Водо-нефтяные растворы» (в аспекті формування покладів, 1977 р.).

Монографія «Термодинамика нефтяного пласта» важлива для практичного використання встановлених закономірностей теплових явищ в пористому середовищі, теплових потоків в земній корі як геолого-пошукових ознак у розвідці нафтогазових родовищ. Подальша праця вченого була зорієнтована не тільки на практичні питання нафтогазовидобування, але й на глибокі зацікавлення теоретичними аспектами геології нафти та газу. З академіком Г. Н. Доленком та іншими вченими інституту Емануїл Богданович плідно працює над теорією походження нафти і газу.

Ще в 1964 р. у статті «Чи тиск насичення може визначати час формування нафтових покладів?» аргументовано заперечується можливість визначення часу формування покладів нафти і газу на підставі аналізу тиску насичення. У грудні 1965 р. у Львові на республіканській нараді «Условия формирования и закономерности размещения нефтяных и газовых месторождний на тритории УССР» Е. Б. Чекалюк виступає з доповідями «Термодинамические критерии происхождения нефти» та «Нефть верхней мантии Земли». В них на прикладі нафтогазоносних областей України вчений розглядає геотермічну активність як один з критеріїв розташування вуглеводнів в осадовому чохлі. З огляду на порушені доповідачем питання згадана республіканська конференція набула без перебільшення світового розголосу.

У монографії «Нефть верхней мантии Земли» на основі законів термодинаміки Е. Б. Чекалюк обґрунтовує можливість утворення нафтових вуглеводнів в умовах верхньої мантії Землі за високих термобаричних параметрів, встановлює критерії для визначення глибини утворення нафти за її хімічною композицією. На основі термодинамічних рівнянь вираховує груповий та компонентний склад глибинних нафт та показує взаємозв’язок між глибинними джерелами нафти і нафтовими родовищами.

Використовуючи метод констант хімічних реакцій, автор уперше з позиції термодинаміки спробував теоретично обґрунтувати надходження важких вуглеводнів з мантії Землі. Основний висновок цих досліджень полягає в можливості існування у верхній мантії важких вуглеводнів, які в рівноважному стані і при надлишку вуглецю замінюються в земній корі метаном та найближчими його гомологами. Одночасно з важкими вуглеводнями у верхній мантії можуть існувати неорганічні гази ( H2 O, CO2, CO, H2S, N2 та ін ).

Це піонерне дослідження Е. Б. Чекалюка не отримало в свій час необхідного глибокого розуміння і належної оцінки серед багатьох його сучасників. Тому варто відзначити, що через 30 років в Інституті геохімії імені А. П. Виноградова Сибірського відділення Російської академії наук було зроблено перевірку висновків Е. Б. Чекалюка із застосуванням нових досягнень у галузі комп’ютерного моделювання фізико-хімічних процесів (Римейк термодинамической модели системы С–Н Э. Б. Чекалюка / И. К. Карпов, В. С. Зубков, А. Н. Степанов, В. А. Бычинский // Доклады Академии наук – 1998 – Т. 358 - №2. – С. 222 – 225).

Проведені сучасні дослідження довели, що комплекс наявних петролого-геохімічних, геологічних, геофізичних та термодинамічних даних вказує на існування у верхній мантії важких вуглеводнів і N- S- О-вмісних вуглеводневих сполук. У випадку метастабільного підняття вуглеводневого флюїду по холодній геобаротермі можливим є його пропуск через енергетичний бар’єр у літосфері та утворення скупчень вуглеводнів у зонах глибинних розломів. Це дає право переглянути походження відомих родовищ нафти з позиції неорганічної гіпотези і проводити подальший пошук вуглеводнів згідно з її положеннями. Таким чином був підтверджений висновок Е.Б. Чекалюка про термодинамічну стійкість мантійних вуглеводнів, що робить можливим утворення важких вуглеводнів і газу за рахунок глибинного флюїду.

Про значимість та актуальність монографії «Нефть верхней мантии Земли» свідчить розміщення її у вільному доступі в Інтернеті (www. baikal. ru).

Фундаментальна монографія «Термодинамические основы теории минерального происхождения нефти» присвячена термодинамічному обгрунтуванню ключових проблем теорії глибинного походження нафти. У ній Е. Б. Чекалюк пропонує систему рівнянь для визначення складу і середньої молекулярної ваги нафт, які утворюються у природному геохімічному середовищі з мінеральної сировини. Обчислено груповий склад нафт з урахуванням можливих сполук вуглецю, водню, сірки, кисню та азоту залежно від глибини залягання. Встановлено також можливі глибини джерел нафтоутворення. Зіставлені геологічні та геодинамічні показники утворення нафти.

В роботі наведені результати перших експериментів, які стосуються розчинності нафти у воді за глибинних термодинамічних умов і високотемпературного синтезу вуглеводневих систем у гідрокарбонатному середовищі. З урахуванням нових отриманих результатів викладено основні положення теорії мінерального походження нафти.

Монографії «Нефть верхней мантии Земли» та «Термодинамические основы теории минерального происхождения нефти» є найфундаметальнішими працями вченого з мінерального синтезу вуглеводневих систем у надрах Землі. Саме завдяки їм Емануїл Богданович посів належне йому високе місце серед визначних світових вчених у галузі нафтогенези.

До розглянутих праць тісно прилягає і монографія «Водо-нефтяные растворы» в частині формування покладів вуглеводнів.

Після отримання достовірних результатів про високу розчинність нафт у воді при підвищених температурах і тисках вияснено справжню роль води та значення водо– нафтових розчинів у процесах первинної акумуляції нафти, її міграції та осідання у природних пастках

Дослідженнями встановлено, що з наростанням глибини збільшується вміст вуглеводнів в насичених нафтою підземних водах. Спочатку, до глибини 6 км, де температура не перевищує 2000 С, розчинність води залишається надто низькою. Тут вода дійсно не може грати помітної ролі у процесах перенесення нафти як ефективний розчинник. Проте на більших глибинах (12 – 15 км) температура у надрах Землі досягає критичних значень гомогенізації водо-нафтового розчину. Проте, тиски на цих глибинах значно перевищують критичні тиски розчинності, що обумовлює ретроградне розшарування водо-нафтового розчину. Водночас, границя обмеженої розчинності нафти у водній фазі залишається в цих умовах відносно високою, приблизно 5–6 об. % нафти у водному розчині. З наростанням глибини монотонно піднімається і межа розчинності водного розчину нафтою: можна передбачити, що біля підошви земної кори, на глибинах близько 35 км, вода здатна розчиняти до 8–10 об. % нафти, а нижче – у верхній мантії – ще більше.

Отже, на глибинах понад 6 км вода як розчинник може відігравати істотну роль у процесах акумуляції та перенесення нафти. Розчинністю нафти у воді пояснюється механізм первинної акумуляції нафти, розсіяної в нафтоутворюючих породах, а також механізм її перенесення на значні відстані із прогрітих глибоких зон в холодніші шари земної кори, де вода під час охолодження виділяє розчинену в ній нафту, сприяючи формуванню нафтових покладів. Зовсім очевидно, що при збереженні властивостей розчинності нафти у воді в осадовому шарі порід омивані водою скупчення нафти підлягали б швидкому руйнуванню. Відносно холодна пластова вода нафтових родовищ майже не розчиняє нафту і тому вона відіграє роль надійного замка (затвора), що сприяє збереженню нафтових покладів.

Дослідники також наголошують, що причинами підвищеної розчинності нафти у воді можуть бути не тільки зміни температури оточуючого середовища, але й зміна складу глибинних вод, зокрема наявність СО2, зміна мінералізації води, змішування пластових вод різної мінералізації тощо. Тому тільки вивчивши конкретну гідрогеологічну ситуацію із врахуванням змінної розчинності вуглеводнів у підземних водах, можна об’єктивно пояснювати процеси перенесення та акумуляції нафти у природі та формування нафтових родовищ.

Таким чином, встановлена роль води в геології нафти надто багатогранна. На великих глибинах вона виконує збиральні (визбирувальні) функції, розчиняючи та акумулюючи органічні сполуки, розсіяні в навколишньому середовищі. В процесах вертикальної міграції висхідні потоки води переносять розчинені в них речовини. На шляху руху вода охолоджується і втрачає здатність розчиняти нафту. Випала з водного розчину нафта в осадовій покрівлі Землі підлягає гравітаційній сегрегації і за сприятливих умов, тобто наявності відповідних колекторів та пасток, утворює нафтові поклади. У цьому розумінні водо- нафтові розчини відіграють провідну роль у процесах первинної акумуляції, міграції нафти, формуванні та збереженні нафтових покладів та родовищ.

Різнобічний, всеохопний вчений

Крім широкого кола нафтогазових дисциплін, Е. Б. Чекалюк цікавився питаннями теоретичної фізики і термодинаміки. Вище зазначалось, що перша опублікована ним стаття належить до електротехніки. На ІХ з’їзд термодинаміків (Жешув, Польща, 1975 р.) Емануїл Богданович подає дві праці «Paradoks Gibbsa w termodyrnamice klasychnej» та «Stany rownowagowe wodoru Kosmichnego». У 1978 р. вчений пише монографію «Гносеологический потенціал классической механики», присвячену 300 -річчю наукової діяльності І. Ньютона. У ній загальний закон збереження енергії вперше розглядається як фундаментальне начало механіки разом з традиційними началами механіки Ньютона.

Е. Б. Чекалюк був людиною енциклопедичних знань. У його наукових розробках розв’язується низка актуальних проблем у галузі фізики пористого тіла, підземної гідрогазодинаміки, хімічної термодинаміки вуглеводневих систем, методики пошуків покладів нафти та газу, взаємозв’язку між геофізичними полями та нафтогазоносністю, розробки нафтових та газових родовищ тощо.

Емануїл Богданович започаткував новий напрям у нафтогазовій геології – геотермодинаміку. Експериментальними дослідженнями під його науковим керівництвом відкрито нове явище необмеженої розчинності нафти у воді. Теоретичні та експериментальні розробки вченого, зокрема методи гідродинамічних і термометричних досліджень свердловин, польове геотермічне знімання, теплові методи підвищення нафтовилучення стали надбанням світової науки та практики.

Важливе теоретичне та практичне значення мають і розроблені під керівництвом талановитого вченого геотехнологічні способи підземної газифікації твердих горючих копалин (вугілля, бітумів, горючих сланців, сірки), обладнання та пристрої для їх здійснення. Цей напрям висвітлений в дев’яти опублікованих статтях, новизна та оригінальність розроблених способів та пристроїв підтверджені визнанням шести з них винаходами.

1982 року Е. Б. Чекалюку присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки УРСР».

Творчий доробок вченого налічує понад дві сотні наукових праць, зокрема вісьмома монографіями, п’ятнадцятьма авторськими свідоцтвами на винаходами, трьома зарубіжними патентами та двома патентами України. 177 статей і тез наукових доповідей вийшли друком під його авторством. Він виховав нове покоління вчених, які гідно продовжують його справу. Під керівництвом Емануїла Богдановича захищено 16 кандидатських та 7 докторських дисертацій. Своїми науковими досягненнями Емануїл Богданович збагатив українську та світову науку, заслужив широке міжнародне визнання і став у ряд найвизначніших світових вчених у нафтогазовій галузі.

Організатор та наставник

Чекалюк Е. Б. був чудовим організатором, вимогливим керівником наукових досліджень, справедливим в оцінці їх виконання. Мав дар після короткого знайомства передбачувати характер і здібності своїх підлеглих, безпомилково доручати їм ту або іншу роботу, поважав пильність у праці, ініціативу, точність і відповідальність. Не терпів лінощі, підлабузництво і тупу хвалькуватість. Надавав підтримку співробітникам, проводячи відповідні консультації та роз’яснення під час вирішення різних поточних питань. І все це робилося доброзичливо, швидко, часто з гумором. Любив шахи (мав І розряд), з приємністю згадував свою участь у показовому матчі одночасної гри з чемпіоном світу О. О. Альохіним.

Користувався щирою симпатією підлеглих. Всі розуміли, що поставлені перед ними нелегкі, часто термінові завдання стосуються потрібних і важливих наукових проблем. В очолюваних ним лабораторії, а згодом – відділі панували дисципліна і порядок в істинно родинній атмосфері, а кожен член колективу, незалежно від посади, працював під керівництвом Е. Б. Чекалюка з відчуттям гордості за добре виконану справу.

Світове значення спадщини вченого

Наукова спадщина вченого, його опубліковані статті та монографії увійшли до скарбниці світової науки. Е. Б. Чекалюк користувався великим авторитетом серед науковців України та науково-технічної громадськості світу. Зокрема, професор Московського університету нафти і газу ім. І. М. Губкіна К. С. Баснієв визнає, що в колишньому СРСР за глибиною знань у галузі термодинаміки вуглеводневих систем не було жодного науковця, рівного Е. Б. Чекалюку. Великий азербайджанський вчений А. Х. Мірзаджанзаде, попри досить різку характеристику інших вчених, завжди говорив про Е Б. Чекалюка з особливою симпатією.

Його дослідження впливають на подальший розвиток світової нафтогазової науки. Вище ми інформували, що у наші дні вчені Сибірського відділення Російської академії наук зацікавились дослідженнями українського вченого тридцятирічної давнини щодо висновку про існування у верхній мантії Землі важких вуглеводнів. Розроблена ним за участю К. О. Оганова технологія підвищення нафтовилучення глибинних покладів шляхом застосування води з високими термодинамічними параметрами була представлена на Х Світовому нафтовому конгресі в 1979 р., дістала схвалення і була рекомендована для впровадження в інших нафтовидобувних країнах.

Вже після блискучого захисту українським вченим докторської дисертації захоплені висловлювання про роботу Емануїла Богдановича можна було почути від таких відомих вчених як І. А. Чарний, Г. І. Баренблатт та Л. А. Шрейнер. Він був у дуже добрих стосунках практично зі всіма провідними науковцями Москви: І. А. Чарним, В. М.Щелкачовим (МІНХ і ГП), Ф. А. Требіним , Ю. П. Коротаєвим, Є. М. Мінським, С. М. Бузіновим (ВНИИГАЗ), мав беззаперечний авторитет серед провідних вчених головного інституту ВНИИНефть (Ф. І. Котяхова, В. І. Бикова, А. Ю. Наміота, Ю. П. Борисова, М. Д. Розенберга та інших), дружив з директором інституту академіком О. П. Криловим. Деякі з них, захоплюючись науковими досягненнями вченого, гордилися дружбою з ним.

Всі ці люди були обізнані з біографією нашого видатного вченого. І все це визнання та ставлення проявлялось у противагу тодішньому політичному керівництву в Україні. Величезний талант цієї людини не був належно оцінений радянською владою, адже його рідного брата, як учасника українського націоналістичного підпілля, було засуджено на 25 років позбавлення волі. Тому науковець такого масштабу був позбавлений права виїзду за кордон, не міг очолити інститут та створити належну школу нафтогазової науки, не мав можливості стати членом Академії наук. Але і в несприятливих умовах Е. Б. Чекалюк став талановитим науковим керівником, видатним організатором науки, вчителем декількох поколінь спеціалістів -нафтовиків, працьовитим і безкорисливим ученим, який мав щедру душу , критичний розум і невичерпний оптимізм.

Вдячним нащадкам потрібно видати його вибрані праці, які до цього часу не втратили актуальності. Святкуючи 625-річчя м. Борислава, за ініціативою та першим грошовим внеском ветерана нафтового Борислава О. Солецького, за підтримки міськради та керівництва НГВУ «Бориславнафта», вдячні нащадки самотужки встановили меморіальну дошку пам’яті славетного вченого на адмінбудинку Бориславнафти, поблизу не збереженого будинку, де знаходилась ЦНДЛ. Таке ім’я гідне увічнення і в інших поважних установах, де працював видатний вчений: і в колись відомому у світі Українському науково – дослідному геолого-розвідувальному інституті ( на жаль, недавно ліквідованому), і в Інституті геохімії та горючих копалин АНУ. Для справедливості необхідно виконати хоча б побажання громадськості, висловлене в 2009 році під час урочистостей з нагоди 100-річного ювілею вченого , щодо присвоєння його імені нещодавно створеному на базі згаданої ЦНДЛ науково-дослідному і проектному інституту ПАТ «Укрнафта» в м. Івано-Франківську.

Література

  1. Професор Емануїл Богданович Чекалюк – світоч української нафтогазової науки (до 100 – річчя від дня народження ) Ю. В. Стефаник, докт. техн.. наук, Р. С. Яремійчук, докт. техн.. наук, Ю. Г. Філяс, канд.. техн.. наук.// Нафт. і газова пром.-сть . – 2009. - №3. – С.52 – 53.
  2. Українська нафтогазова наука, 1899 – 1999. Видатні постаті минулого , сучасність, погляд у майбутнє.// Львів 1999. С.39 – 41.

 Warning

Javascript is currently disabled. For full functionality of this site it is necessary to enable JavaScript. Here are the instructions how to enable JavaScript in your web browser .

 Warning

You are using an outdated browser. Sorry, this web site doesn't support Internet Explorer 6. To get the best possible experience using our website we recommend that you upgrade to a newer version or other web browser. A list of the most popular web browsers can be found below. It is completely free for download: